На 76-му році життя перестало битися серце відомого футбольного тренера Михайла Фоменка.
«З Михайлом Івановичем пішла ціла епоха українського та світового футболу», — повідомили 29 квітня в Асоціації футболу Сумської області, звідки був родом знаний спеціаліст.
Істинний футбольний боєць, як його називали партнери по київському «Динамо» 1970-х років, останні роки Михайло Фоменко боровся з онкологічною хворобою і вже не був з головою занурений у футбольні справи.
Однак футбол був справою всього його життя. Діючи без компромісів, серйозно та відповідально, він завжди прагнув максимальної віддачі та шукав оптимальних рішень, потрібних для досягнення перемоги.
Переважно мовчазний, неймовірно зосереджений на результаті, Михайло Фоменко зазначав: «Думати про перемогу треба завжди, а чи вдасться це зробити — інша справа».
Уродженець села Мала Рибиця, що на Сумщині, професіональну кар’єру гравця він розпочав у сумському «Спартаку».
Свої кращі футбольні роки як гравець Михайло Фоменко провів у київському «Динамо» Валерія Лобановського, з яким тричі перемагав у чемпіонаті СРСР, здобував Кубок володарів кубків-1975 та Суперкубок УЄФА.
У той же період у складі збірної СРСР він отримав «срібло» чемпіонату Європи-1972 та «бронзу» Олімпійських ігор-1976.
Вимогливий до себе та інших, він наголошував, що є рівень, нижче якого опускатися не можна. Серйозне й відповідальне ставлення до своєї справи, без сумніву, було життєвим кредо Фоменка: «Який сенс виходити на поле, якщо не підкорювати максимальних висот?». При цьому Михайло Фоменко знав, що словами це не вирішується.
«Кожен усе доводить своєю роботою: не розмовами, а роботою на полі», — підкреслював він.
Результативною та знаковою була тренерська робота Михайла Івановича. Під його орудою в 1993 році київське «Динамо» здобуло свій перший титул чемпіона України.
А за часів роботи з національною збірною України (2012—2016 роки) Михайло Іванович був першим, під чиїм керівництвом «синьо-жовті» успішно подолали кваліфікаційний відбір на чемпіонат Європи.
Футболісти говорили про нього як про досить вимогливого наставника. А він без проблем визначав тих, у кого горять очі. І саме такі гравці потрапляли до «основи» його команд.
Фоменко бажав серйозного ставлення до справи. Тренер охоче ділився з футболістами своїм професійним досвідом. Пояснював, як досягається результат на футбольному полі. На життя він дивився без рожевих окулярів і зауважував, що працювати треба не впівоберта і не на три чверті, а на повну.
«Потрібно зробити більше, ніж від тебе вимагають. І тоді буде результат», — зауважував Михайло Фоменко. Ці слова точно окреслюють життєву логіку Михайла Фоменка.
І саме вона, думається, може допомогти наступним поколінням вітчизняних футболістів та тренерів наблизитися до омріяних висот і послужить орієнтиром на їхньому професіональному шляху.
Особисто з Михайлом Івановичем був добре знайомий редактор «України молодої» Михайло Дорошенко:
«За сходженням Михайла Фоменка у футболі я спостерігав спершу з преси, відколи в сумському «Спартаку» заявив про себе ще зовсім юний захисник із Краснопільщини. Згодом його запросили в тоді ще ворошиловградську «Зорю», де мій земляк виявив талант надійного, як казали — непрохідного, оборонця. Фоменка помітили в столиці — і ось він уже в легендарному «Динамо».
Ба більше — Михайла, не просто потужного захисника, а й виважену, скромну особистість обирають капітаном того «золотого» складу команди. Тоді, в другій половині 70-х, коли Фоменко разом із партнерами досягли вершини слави після багатьох чемпіонських та кубкових здобутків на внутрішній арені і, звичайно, виграних Кубка кубків і Суперкубка УЄФА, ми й познайомилися на стадіоні після одного з матчів, а потім зустрічалися в його затишній київський квартирі.
Я, студент факультету журналістики Київського національного університету, брав у «тезки в квадраті», як іноді його називав, інтерв’ю для однієї з газет. Говорили не лише про футбол — про рідну Сумщину, життя в Києві, його плани.
Учасницею тих приятельських розмов була й дружина Валя, також землячка (із села Коровинці вже мого, Недригайлівського, району). Така ж людяна і проста, як і її чоловік. А ще — дбайлива господиня, що притаманне далеко не всім дружинам відомих футболістів.
Після повернення з Грузії та тренерської роботи на Сумщині, вже коли Фоменко очолював «Динамо», а потім і збірну України, ми знову стали бачитись частіше, в складі журналістського пулу мені випало неодноразово бувати на зарубіжних іграх головної команди країни, де теж, особливо дорогою в літаку, могли спілкуватись.
Михайло Фоменко — особливий тренер. Мислячий наставник з педагогічним підходом, він не впливав на підопічних натиском і накачками, сам ставився до гри вдумливо та творчо, вчив цього й вихованців. Не знаю серед футболістів із високими досягненнями випускників педагогічних інститутів. Фоменко вступив у «пед», коли виступав за «Зорю». Він закінчив педагогічний інститут, а з часом став тренером-педагогом».
Пухом земля.
